Гніздування птахів

Ряд Гусеподібні

Гусеподібні — ряд птахів з надряду кілегруді. Птахи цього ряду поширені по всій земній кулі, окрім Антарктиди. Більшість представників цього ряду вирощуються у сільському господарстві.

Гусеподібні — птахи середнього та великого розміру. Маса найбільшого представника ряду лебедя-шипуна сягає 12 кг.

Більшість птахів з ряду гусеподібних мають довгу шию, довжиною до 0.5 метра. Голова невеликого розміру, не перевищує довжини 20 см. На кінці голови знаходиться дзьоб, довжиною до 8 см, затуплений на кінці. У дзьобі є дві ніздрі, через які птах дихає. Ще на кінчику у внутрішній частині дзьоба знаходяться зубчики, які не дозволяють випасти впійманій рибі з дзьоба. Очі переважно не перевищують довжини 1 см. Забарвлення очей буває червоне, чорне, чи блакитне.

Оперення забарвлене найчастіше чорним, сірим, білим кольорами. Пір'я жирне, для того, щоби птах з цього ряду не намокав у воді. Знизу тулуба міститься куприкова залоза, що виділяє жир. Лапи гусеподібних — чотирьохпалі. Три пальці на лапах з'єднані тонким шаром шкіри, а один розміщений ззаду. Пір'я на хвості довше. Зазвичай у гусей пір'я чисте, тому що гуси посилено дбають про чистоту пір'я, прочищаючи його дзьобом. Всередньому розмах крил становить 1 метр.

Спершу гусеподібних дослідили тих, що жили під час крейдового періоду, яких назвали латинською назвою Vegavis. Вони були найбільше схожі до сучасних качок та гусей.

Гусеподібних (Anseriformes) вперше класифікував німецький вчений-біолог Йоганн Георг Ваглер (нім. Johann Georg Wagler) рік перед смертю, у 1831 році. До гусеподібних входять три сучасні родини: Качкові (Anatidae), напівлапчасті гусаки (Anseranatidae) та Паламадеї(Anhimidae).

Качкові поділяються на 9 підродин, тому є найбільшою родиною цього ряду.

Справжні гуси складаються з одного роду, у якому лише один вид.

Паламадеї, або крикуни включають у себе 2 роди. Раніше ця родина відносилась до куроподібних.

Найбільше гусеподібні за фізичними характеристиками схожі на ряд гагароподібних.

Поширені зараз практично по всій земній кулі, виключаючи Антарктиду. Особливо сильно поширені, після розведення у сільському господарстві. Природно поширені біля водойм: озер,боліт, малотечійних рік. Там, у водоймах, більшість птахів ряду гусеподібні проводять більшу частину свого життя, лише виходячи на берег задля того, щоби розмножуватись.Гніздяться також переважно достатньо близько до водойм. У природі найбільша різноманітність видів гусеподібних у Південній Америці, Африці та Австралії.

Лебеді, представники ряду, особливо сильно поширились у Європі на території Англії, де місцеві вельможі сприяли поширенню цих птахів. На пару лебедів у той час давалось спеціальне озеро, у якому жила одна, чи трохи більше пар лебедів. Тепер у Великобританії, після тривалого тримання гусей та лебедів, створився звичай, при якому всі купляють собі вбиту гуску на страву на Різдво.

У Азії зараз розводять гусей та качок для різноманітних страв. Одна з них — качка по-пекінськи, готується порізаною на 102 шматки.

Дві родини: справжні гуси та качкові сильно близькі за способом життя. Крикуни помітніше відрізняються за способом життя.

Більшість свого життя гуси та качки проводять на воді. Вони гніздяться в очереті та берегах, в кущах, прибержних чагарниках, на гілках прибережних дерев. Всі види гусеподібних, що живуть у природі добре літають, здатні розвивати швидкість до 70 км/год. Найактивніші гуси та качки рано та увечері. Сліди гусеподібних чотирьохпалі: ззаді є один палець, інші пальці з'єднані тонким шаром шкіри.

Крикуни живуть на луках, де багато трави і харчуються у водоймах. Крикуни здатні літати майже протягом усього року. Сліди крикунів не мають з'єднання між пальцями, пальці довші.

Всі види гусеподібних живуть родинами, у яких є 2-4 сім'ї, птахи з 2-3 виводків. Вони здатні «перемовлятись» між собою. У їхній словниковий запас входить близько 10 слів. Приблизно звук голосу гусей звучить: Ґа, ґа, ґа, качок: кря, кря, кря. На плавання птахи цього ряду виходять сім'ями, родинами, рідше парами. У нетривале літання вилітають невеликими групами.

У теперішній час на одну водойму зараз припадає близько 3 родини диких качок, у якій налічується близько 20 особин. Гуси та лебеді у дикій природі малопоширені.

Гусеподібні здатні живитись морепродуктами та травами. Окремі види харчуються рибою, молюсками, рачками та ракоподібними, водоростями. Для цього вони здатні пірнати на глибину у 40 метрів, і бути під водою до 3 хвилин. Гуси та качки переважно живляться травою. Вони відкусують траву боковою частиною дзьоба. Харчуються злаками, плодами ягід та комахами. Переважно добувають їжу на берегах, у трясовині, на луках.

Об'єм випитої за день води приблизно дорівнює об'єму випасаного тіла. Вода грає велику роль у харчуванні гусеподібних.

Гуси здатні приносити велику шкоду, випасаючи траву малої довжини, оскільки вони виривають із ґрунту траву з корінням. Якщо гуси мають велику територію для випасання, ця проблема не несе великої небезпеки для трави.

Мігрують з гусеподібних гуси та качки. Здебільшого мігрують на південь ті, чия батьківщина у Сибірі та на півночі Євразії. Перельоти деяких гусеподібних складають до 3500 кілометрів. Переліт птахів цього ряду зберігає форму так званого ключа: трикутник без однієї сторони. Під час перельотів птахи мало спілкуються. Зупиняються під час перельотів лише для плавання або випасання трави. Часто перельоти відбуваютться на невеликій відстані від перельотів птахів ряду гагароподібні.

Більшість видів гусеподібних обирають собі пару на все життя, у догляді за дитиною беруть участь як і самка, так і самець. Інші види найчастіше самка обирається самцем лише на один сезон, при тім, що самець не бере ніякої участі у доглядом за дитиною. Гнізда гусеподібних роблять у кущах, водоймах, дуплах прибережних дерев, земляних норах тощо. Переважно гніздо вистелене пухом, яке самка витягнула дзьобом із нижньої поверхності тіла. У гнізді насиджується від 2 до 13 яєць. Яйця одного забарвлення: білого, рідше блідо-голобуватого. Тривалість висидження яєць триває від 25 до 40 днів. Коли вилуплюються пташенята, вони покриті пухом і здатні бігати вже через годину після вилуплення. Самка, рідше самець із самкою завжди захищають пташенят від небезпеки, здатні для цього пожертвувати своїм життям. Пташенята добре починають літати на 2-ому місяці життя, у більших за розміром птахів до 4 місяців. Статева зрілість у гусеподібних приходить на 2-3 році життя.

Кількість гусеподібних у природі в наш час значно зменшується. Це пов'язане з тим, що відбуваються значні висушення боліт та мілких озер. Багато гусеподібних, серед них найбільше гуси та лебеді страждають під час перельотів від браконьєрства. Найчастіше це трапляється під час зупинок на харчування. Велика кількість качок перериває своє існування під чассезонів полювання. Через загрозу зараження пташиним грипом, кількість полювання на гусеподібних зменшена.

У Червоний список МСОП належить близько 50 видів рідкісних птахів цього ряду. Один з них в Україні — Огар Tadorna ferruginea (Pallas, 1764). Охороною окремих видів зараз займається британська організація «Ґрінпіс».

Значення птахів у природі та житті людини може бути позитивним і негативним. Птахи беруть участь у біологічному кругообігу речовин. Вони сприяють природному добору, живлячись іншими видами птахів. Птахи активно і пасивно поширюють насіння рослин і тим самим сприяють розповсюдженню видів. Деякі птахи (нектарники, колібрі) сприяють перехресному запиленню квіток. Багато птахів є сировиною для виробництва продуктів харчування, яєць, пуху, пір'я та об'єктами спортивного і господарського полювання (близько 180 видів). Знищуючи комах-шкідників, мишей, птахи зберігають урожай сільськогосподарських рослин. Поряд з цим деякі види птахів (шпаки, граки, горобці), утворюючи величезні зграї у післягніздовий період, знижують урожай сільськогосподарських культур; окрім цього є переносниками багатьох інфекційних захворювань (орнітози, грип, енцефаліт тощо).

Матеріал взято із http://uk.wikipedia.org

Казарка білощока

Казарка чорна

Гуска сіра

Гуменник

Лебідь - шипун

Огар

Крижень

Гоголь

Крех малий 

Ряд Лелекоподібні

До ряду Лелекоподібні належить 118 видів.

Ці птахи мають довгу гнучку шию, довгі ноги та дзьоб. На ногах лелекоподібних чотири пальці, з яких три передні сполучені невеликою перетинкою. Довгі пальці широко розставлені, що дає можливість цим птахам пересуватись по грузкому ґрунту. Живляться вони невеликими тваринами, і лише деякі види (наприклад, африканський марабу) трупоїди. Майже всі види лелекоподібних - перелітні птахи. Поширені Лелекоподібні скрізь, окрім Арктики та Антарктики, мешкають здебільшого у вологих місцях.

В Україні відомо 14 видів лелекоподібних. Зокрема, поширені білий та чорний лелеки. Лелеку білого, або чорногуза, вважають символом миру, щастя, достатку та материнства. Він влаштовує гніздо біля осель людини. Лелека чорний свої гнізда будує в лісах, на бічних гілках дерев, уникаючи сусідства з людиною. Лелеки збирають їжу (ящірок, змій, жаб, комах, молюсків) з ґрунту. Вони не мають голосових зв'язок і тому звуки видають, стукаючи половинками дзьоба.

Чаплі - досить великі за розмірами птахи з довгим і загостреним на кінці дзьобом, на краях якого розташовані дрібні зубчики. Сіра чапля, велика та мала білі чаплі можуть утворювати значні колонії, влаштовуючи гнізда на деревах або в очеретах. Маса тіла сірої чаплі - до 2 кг, а у розмасі крил вона може сягати до 1 м. Свою їжу ці птахи здобувають зазвичай у воді (риби, земноводні, безхребетні тварини).

Лелеку чорного, коровайку, косара, чаплю жовту занесено до Червоної книги України.

Лелека чорний

Лелека білий

Коровайка

Колпиця

Велика біла чапля

Чапля сіра

Ряд Пінгвіноподібні

Ряд Пінгвіноподібні налічує 16 видів, які не можуть літати, хоча в них добре розвинена кіль.

Літати і бігати пінгвіни не можуть, але відмінно плавають і пірнають. Наприклад, очкові пінгвіни пірнають на глибину до 130 м, плавають із швидкістю 6,6 км/год; за день під час годування птахи пропливають близько 27 км, причому на глибині більше 3 м проводять в середньому близько 80 хв на добу. По суші пінгвіни ходять незграбно, перевалюючись і тримаючи тулуб вертикально. У разі потреби вони падають черевом на сніг і ковзають по ньому, відштовхуючись всіма чотирма кінцівками. Швидкість пересування 3-6 км/год. Передні кінцівки пінгвінів видозмінені в еластичні ласти, які завдяки особливому устрою скелета знаходяться в напіврозтягнутому стані і під час плавання під водою обертаються в плечовому суглобі майже гвинтоподібно.

До добре розвиненого кіля грудини прикріплені могутні грудні м'язи, керівники рухом крил-ластів. У деяких видів пінгвінів грудна мускулатура складає чверть всієї маси тіла, що значно більше, ніж у багатьох птахів, що літають. Кістки, що утворюють скелет крил, дошкоподібно сплющені. По щільності кісток пінгвіни сильно відрізняються від інших птахів і схожі на морських ссавців. За розмірами пінгвіни різні. Найбільший — імператорський пінгвін (масою 35- 40 кг) — досягає в довжину 117 см. Найдрібніший — малий пінгвін має довжину 40 см. Статура у пінгвінів щільна, тіло трохи стиснуте в спинно-черевному напрямі. Ногикороткі, товсті, мають по 4 пальці, сполучених плавальними перетинками.

Ноги віднесені далеко назад, завдяки чому забезпечується вертикальне положення тулуба на суші. У будові короткого хвоста, що складається з 16-20 пір'їн, на який спирається стоячий птах є риси, схожі з будовою хвоста дятлів. Шия товста і гнучка, дзьоб сильний і гострий. Ротовий апарат діє як насос, всмоктуючий струмінь води разом з дрібною здобиччю. Оперення дуже густе, аптерії відсутні. Дрібне пір'я нагадують щільно прилеглі до тіла лусочки. Забарвлення у більшості видів схожа: темна (чорна) спина і біле черево. Линяння у пінгвінів відбувається раз на рік. Нове пір'я росте під старим, виштовхуючи його, і старе оперення сходить з тіла лахміттям. Під час линьки пінгвіни живуть на суші, в укритому від вітру місці, і нічого не їдять. У негніздовий час зграї пінгвінів мандрують морем, віддаляючись від місць гніздування на багато сотень (до 1000) кілометрів. Більшість птахів повертаються на колишні місця гніздувань. Ворогів у пінгвінів небагато. У морі для них небезпечні морський леопард ікосатка, на суші для пташенят — поморник.

Пінгвіни поширені в холодних частинах південної півкулі, головним чином в Антарктиці і Субантарктиці. Деякі види зустрічаються біля південних країв Австралії, Африки, Південної Америки, а там, де в тропіки входять холодні течії, вони зустрічаються до екватора (Галапагоські острови). Географічне розповсюдження пінгвінів значною мірою пов'язане з температурою вод океану, в якому птахи проводять дві третини життя. Вважають, що один з основних чинників, які формують ареали того або іншого виду пінгвінів, — це здатність пташенят даного виду переходити до життя у воді певної температури. Наприклад, для пташенят королівського пінгвіна необхідно, щоб вода на поверхні моря прогрілася до +5 °C. Північна межа розповсюдження більшості видів пінгвінів знаходиться в межах морської ізотерми +15 −16 °C, що проходить приблизно між 47° 30' і 41°30' пд. ш.

Всі пінгвіни є моногами, пари у них постійні. У морі вони зазвичай тримаються зграями, на суші під час розмноження — колоніями, розмір яких може досягати сотень тисяч пар. Гніздові колонії у більшості видів розташовані на низьких кам'янистих берегах. Одні види роблять на поверхні землі прості гнізда, інші кубляться в норах або поглибленнях скель. Зазвичай в кладці буває 2 яйця, рідше одне, дуже рідко 3. Насиджують зазвичай обидва батька. Насиджування, як правило, триває близько місяця (30-39 днів), у імператорського пінгвіна 62-66 днів, у королівського 54 дні. Пташеня імператорського пінгвіна, що тільки що вилупилося, важить 315 г, пінгвіна Аделі 80-90 гр. Пташенята покриті густим пухом і до кінця другого тижня життя сліпі. У пташенят температура тіла вища, ніж у дорослих птахів. У воду пташенята йдуть тільки після линьки. Смертність пташенят дуже висока: з голоду, холоду і хижаків (поморників) часто гине до 70% всіх пташенят, що вилупилися. Приблизно до тритижневого віку з пташенятами постійно тримається один з дорослих птахів. Потім батьки покидають пташенят і лише зрідка повертаються їх годувати. З того часу пташенята починають об'єднуватися в своєрідні тісні групи — «ясла». У яслах може бути від 3 до 64 пташенят (зазвичай їх близько десятка). Масове утворення ясел збігається з іншим явищем: в цей же час в колонію з моря повертаються птахи, що не розмножуються в даному році, — статевонезрілі 2-3-річні пінгвіни і птахи, що втратили кладки. Цей період носить назву «реокупації». Реокупація грає велику роль в житті колонії і підвищує виживаність пташенят, оскільки дорослі птахи, що не розмножуються, зазвичай розташовані по периферії колонії, разом з батьками активно відганять поморників, від яких гине до чверті всіх пташенят. Поморники нападають майже виключно на одиночних пташенят, і утворення ясель також знижує загибель останніх. Якщо в колонії дорослих птахів більше, ніж пташенят, то ясла зазвичай не утворюються.

Дорослі пінгвіни годуються дрібними рибами, дрібними головоногими молюсками і планктонними ракоподібними, головним чином рачками-евфавзиїдами (криль). Згідно з даними останніх досліджень, у чубатого і золотоволосого пінгвінів за час вигодовування пташенят, яке триває 70 днів, дорослі приносять пташенятам їжу приблизно 30 разів. Пташеня чубатого пінгвіна отримує за одне годування до 0,65 кг, а за весь час вигодовування до 15 кг крилю, пташеня золотоволосого пінгвіна — відповідно 2 кг і 33 кг.

Там, де пінгвіни стикалися з людиною, місцеві жителі в невеликій кількості використовували їх м'ясо в їжу, збирали яйця. Під час розвитку китобійного промислу в Антарктиці пінгвінів почали винищувати китобої. Поступово заселялися субантарктичні острови, на них завозили наземних тварин, які перейшли на живлення пінгвінами, їх яйцями і пташенятами. У останні десятиліття численні наукові бази в Антарктиці і розвиток туризму також нанесли велику утрату чисельності пінгвінів, особливо видам з обмеженим ареалом.

Пінгвін Аделі

Хохлатий пінгвін

Імператорський пінгвін

Малий пінгвін